Найкривавіша в історії ХХ століття Друга Світова війна ціною мільйонів людських життів змінила обличчя світу. Головні агресори Німеччина та Японія були розгромлені і на світовій політичній арені з'явились нові лідери. Поразка у війні поклала кінець японському пануванню в Кореї, яке де-факто розпочалось в 1895 році, по завершені Японсько-китайської війни, а де-юре було закріплено в 1910 коли Японія анексувала Корею і приєднала територію півострова до своєї імперії.

Однак, завершення Другої Світової лише на короткий час принесло мир корейському народу. Після капітуляції Японії представниками Сполучених Штатів Америки та Радянського Союзу було досягнуто домовленості про розподіл Корейського півострова на дві частини та встановлення демаркаційної лінії по 38-й паралелі. Територія на північ оголошувалась зоною відповідальності Радянської армії, на південь півострова, згідно договору, була закріплена за військовою адміністрацією США. Планувалось, що поділ країни буде тимчасовим і в майбутньому Північ та Південь зможуть об'єднатися в одну незалежну державу. Проте, наростання Холодної війни між СРСР і США перешкодило здійсненню цих планів. Оскільки погляди Сполучених Штатів та Радянського Союзу на майбутнє Кореї суттєво відрізнялися кожна із сторін сформувала свої органи правління країною і в вересні 1948 року на півострові утворилося фактично дві держави — прорадянська Корейська Народна Демократична Республіка, уряд якої очолив 1-ий генеральний секретар Корейської Трудової Партії Кім Ір Сен на півночі і проамериканськи зорієнтована Республіка Корея, очолювана главою Тимчасового уряду Лі Син Маном на півдні півострова.
Лідери як Північної так і Південної Кореї не приховували своїх поглядів, що дві корейські держави повинні об'єднатися. Кім Ір Сен неодноразово звертався до радянського уряду з проханням про допомогу в організації масштабного вторгнення на територію Півдня, та Йосиф Сталін спочатку відкидав можливість об'єднання півострова за участю військової сили, оскільки вважав, що США не підуть на участь в Корейській війні. Свою думку Сталін підкріплював тим, що СРСР нещодавно відкрито заявив про створення власної ядерної зброї і розгортання військових дій може призвести до ядерної війни, тому адміністрація США не стане ризикувати вступаючи у війну. Незважаючи на це Радянський союз продовжував надавати допомогу КНДР у вигляді озброєння та військових спеціалістів.
Армії обох Корей нарощували озброєння і конфронтація на півострові загострювалась. Час від часу в районі 38-мої паралелі спалахували сутички між військами Півночі та Півдня. Ці події стали передвісниками громадянської війни, яка розпочалася в 1950 році.
Вранці, 25 червня 1950 року Народна армія КНДР, під прикриттям артилерії, перетнула демаркаційну лінію і вступила на територію Республіки Корея. Уряд КНДР заявив що південнокорейська армія, за наказом Лі Син Мана здійснила напад на територію Північної Кореї і 135 тисячна Народна армія, в складі якої було 150 танків Т-34 обороняючись відбила напад ворога і перейшла у контрнаступ. Проте успішні дії навченої радянськими спеціалістами армії КНДР, яка на третій день бойових дій захопила Сеул нівелювали це повідомлення і воно було сприйнято світовою громадськістю як дезінформація. Слід також зазначити, що в ході війни влада Північної Кореї, за підтримки СРСР та Китаю неодноразово намагалася спотворити картину подій поширюючи неправдиву інформацію, а 150 тисячна південнокорейська армія, хоч і була озброєна американською зброєю та навчалась її спеціалістами не мала в своєму складі бронетехніки та авіації, що значно сприяло Народній армії КНДР у проведені військової операції. До середини серпня нею було зайнято 90% території півдня. І хоча, схоже, що війна стала несподіванкою для США та Західних країн, принаймні ще 20 червня 1950 року Дін Гудрем з державного департаменту США на доповіді у Конгресі заявляв, що війна в Кореї малоймовірна, існують свідчення, що вона була запланованою. Так Сполучені Штати приступили до евакуації своїх громадян з півострова 24 червня.
Вирішальну роль у ході Корейської війни відіграла участь армій США та країн ООН з однієї сторони і Китайських добровільних загонів та Радянських пілотів з іншої. Спочатку армії Організації Об'єднаних Націй вдалось витіснити армію КНДР за 38-му паралель і далі в глиб півострова майже до кордону з КНР, та коли здавалось, що Народна армія майже розгромлена в Корейську війну вступила Китайська Народна Республіка. Мао Цзедун віддав наказ 33 трьом добровільним дивізіям підійти до кордону з КНДР і чекати наказу, тоді як у Москву для консультацій був терміново направлений Прем'єр-міністр Китайської Народної Республіки Чжоу Еньлай. Наступ китайських добровільних дивізій розпочався 25 жовтня 1950 року і виявився неочікуваним для військ ООН, які були змушені відступити на територію Південної Кореї, а 4 січня 1951 року об'єднаним армії КНДР та добровільним дивізіям КНР вдалось знову захопити столицю Республіки Корея Сеул. СРСР обмежився лише допомогою з повітря, але радянські винищувачі не повинні бкли наближатись до лінії фронту ближче ніж на 100 кілометрів. 21 лютого 1951 року військами ООН було розпочато Сеульську наступальну операцію, в результаті якої 18 березня того ж року був звільнений Сеул. З цього часу й до підписання перемир'я фронт у цілому стабілізувався вздовж 38-ї паралелі. 27 липня 1953 року між представниками КНР, КНДР та США було підписано перемир'я яке передбачало повне припинення бойових дій. Південна Корея відмовилась підписувати угоду про мир, яку було ратифіковано без її участі, а тому Республіка Корея і досі юридично залишається у стані війни з КНДР.