Тераформування — це, якщо просто, процес модифікації якогось небесного тіла з метою зробити його схожим на Землю. Тобто забезпечити умови на поверхні певної планетки придатні для поселення там людей. Навіщо нам це треба? Все просто: колонізація. Колонізація — це майже перманентний процес, який супроводжував людство на всіх етапах його розвитку. А оскільки свою рідну Землю ми вже колонізували під зав’язку — пора рухатися далі. Ресурси нашої планети обмежені не тільки в плані їх можливого вичерпання, а й в плані розрахованості на певне число населення. Отже, коли Земля вже не зможе прогодувати таку велику кількість дармоїдів — люди почнуть серйозну боротьбу за ресурси, тобто будуть воювати. Щоб вберегти наш вид від захоплюючого процесу вирізання один одного, потрібно зайняти Homo Sapiens чимось цікавішим. Колонізація найближчого космосу підходить, адже розв’язує відразу дві проблеми: розселення Землі і забезпечення продовольством та енергоносіями. Біда в тому, що населення росте швидшими темпами ніж розвиваються технології, але облишимо ліричний відступ і перейдемо до теорії процесу.

Заселення людьми інших планет вже давно не є свіжою думкою. Ця тема описувалася письменниками-фантастами і обдумувалася вченими різних областей науки. Тераформування теж не є претендує на новизну. Та менше з тим. Звичайно, ніщо не заважає нам знайти планету-близнюка Землі і дружно переїхати туди. Але є маленька проблема: поки що жодної такої планети ще не знайдено, а навіть коли і знайдуть — то вона вже може бути зайнятою кимось іншим, і не факт, що цей хтось захоче ділитися житловою площею. Крім того досі не зрозуміло яким чином ми зможемо добратися до цієї комфортної і багатої ресурсами планети. З точки зору космічних відстаней — ми... Не те, що стоїмо на місці, але наш рух і рухом то не назвеш, що вже говорити про швидкість. З тераформуванням планет теж все складно, але не так. Тут ми хоч в стані долетіти до кандидатів на перетворення у другий дім людства. На поверхні одного із них люди навіть були

Місяць

Ще зі шкільної програми ми знаємо, що Місяць — це планета, супутник Землі, а отже й найближчий до нас космічний об’єкт природного походження. То чому б не заселити Місяць? Наміри побудувати на Місяці базу, і навіть видобувати там якісь корисні копалини, виникають постійно у космічних агентств різної серйозності. А давайте заповнимо Місяць водою, створимо йому атмосферу і будемо там жити?

Все б добре, але є одне але... Сила тяжіння на Місяці значно нижча від земної, тому гази, які входять в склад нашої атмосфери зможуть без особливих зусиль покидати аналогічну навколо Місяця і через 10 000 років повітря там стане дуже розрідженим. А ще Місяць немає магнітосфери. Це проблема? Ну не те щоб проблема... Просто додатково атмосфера здуватиметься сонячним вітром, а незахищена магнітосферою поверхня припікатиметься радіацією з найближчої до нас зірки. Тому, так — це проблема. Звісно можна щось придумати, тільки от ідея доставки води і різних газів на Місяць способом бомбардування його астероїдами і кометами, не видається на цей час симпатичною. Через близькість до Землі, ясна річ. Тож краще лишити Місяць як є, максимум — побудувати там купол чи космопорт.

Венера

Друга планета від Сонця, привабливий кандидат для заселення. Венера має цілий ряд симпатичних характеристик. Там є щільна атмосфера, тиск якої дорівнює 93 земним. В склад атмосфери входить кисень (0,3%) і вода у вигляді пари (0,12%). На Венері тепло: +467°С в середньому. А ще там комфортна сила тяжіння — 91% від земної. Залишилось зменшити тиск, змінити склад атмосфери, дещо охолодити планету і буде файно.

Є кілька варіантів як зробити Венеру комфортною для людей і вони вимагають вирішення деяких незначних питань.

На Венеру необхідно привезти воду. Багато води. Припускається, що по воду можна збігати у пояс Койпера, це недалеко, за орбітою Нептуна. Головне завдання, яке тут треба вирішити — це доставка до Венери крижаного астероїда діаметром близько 600 км. Далі простіше — цю брилу льоду достатньо скинути на поверхню планети і там буде вода. Втім, тут виникає додаткова проблема — на Венері зараз тепло. Значно тепліше, ніж потрібно для кипіння води навіть при місцевому атмосферному тиску. На додачу є ризик, що від удару (чи ударів) астероїдів і комет об венеріанську поверхню, Венера розігріється ще дужче і вода випарується в атмосферу, чим додатково розігріє планету. Бо водяна пара, на секунду, це теж парниковий газ.

Отже, спочатку Венеру треба охолодити. Як? Легко! Якщо люди навчаться транспортувати астероїди з краю сонячної системи, то поставити "парасольку", тобто величезний екран між Сонцем і Венерою для таких вправних колонізаторів буде не дуже складно. Гарно встановлений екран, окрім того, що може служити елементом живлення для сонячної електростанції, зможе охолодити Венеру настільки, що вуглекислий газ в атмосфері вимерзне і випаде на поверхню, а це дозволить зменшити тиск.

Коли Якщо проблеми з водою і температурою на поверхні планети вдасться вирішити — то можна буде приступати до наступного етапу — запускати в атмосферу модифіковані земні організми (водорості, наприклад), які зможуть поглинати вуглекислий газ і насичувати атмосферу киснем. Коли кисню буде достатньо — можна поступово заселяти Венеру складнішими організмами, а в перспективі і людьми. Але все це наштовхується на характерну найближчим до нас планетам проблему — відсутність магнітного поля. Венера — сестра-близнюк Землі, але без магнітного поля і з тривалістю доби рівною 117 земним. Ці проблеми теж доведеться вирішувати, інакше нема чого й старатися везти туди воду.

Щоб сформувати в планети магнітне поле можна спробувати її розкрутити шляхом бомбардування кометами та астероїдами. Але стріляти треба точно, і ніхто не дає гарантії, що допоможе і так зване магнітне динамо заведеться.

Альтернативним шляхом було б прокладання здовж екватора електричного кабеля з підведеним струмом. Легше і простіше, але теж без гарантій.

Ще однією цікавою ідеєю є гравітаційний тераформінг. Для цього необхідно вивести на низьку орбіту Венери планетоїд розміром з наш Місяць. Де взяти? В поясі Койпера. Ну там, недалеко. Планетоїд на орбіті планети мав би запустити там літосферні процеси і цікавий спосіб зниження температури шляхом нагрівання планети, в надії, що виверження вулканів спричинять ефект ядерної зими і охолодять Венеру. Також супутник планети мав би допомогти розкрутити Венеру і завести так потрібне магнітне динамо. Просто? Ще б пак!

У випадку успішного тераформування Венера мала б стати теплою, вологою планетою з середньою температурою повітря +26°С. Проте, поки доступні нам технології не дозволяють здійснити жодного з задуманих етапів, ми можемо хіба мріяти про тропічні пляжі венеріанських курортів.

Марс

Тераформування Марса в XXI столітті теж не виглядає реальним, але Червона планета розглядається як найбільш прийнятний варіант для колонізації. Тому зміни умов на її поверхні в майбутньому представлятимуть серйозний інтерес для наших нащадків.

Та і тут не все так однозначно. Марс має розріджену атмосферу, слабку гравітацію і, аналогічно Венері, — немає магнітного поля. Слабка гравітація не досліджена з точки зору впливу на здоров’я людей, а також ускладнює утримання щільної атмосфери навколо планети. Відсутність магнітного поля — додатковий чинник "здування" атмосфери в космос сонячними вітрами і шкідливого впливу на живі організми, якими спробують заселити Марс.

Проте в Марса великий потенціал і з багатьох точок зору він привабливіший в плані тераформування, ніж Венера. Та це не значить, що тераформувати його буде простіше.

Звісно на Марсі доведеться робити все навпаки: планету треба розігріти, вуглекислий газ випарувати в атмосферу, а воду розтопити. Замерзлої води і вуглекислого газу на поверхні планети багато і достатньо лише трохи підняти температуру, щоб випарувати СО2 розтопити крижані шапки та лід під марсіанською поверхнею. Зробити це можна в різний спосіб: як шляхом бомбардування планети кометами та астероїдами, так і шляхом розпилювання на поверхні хімічних речовин і газів, які б спричинили парниковий ефект і розігріли б планету. Далі процес пішов би шляхом схожим до описаного у випадку Венери: створення якимось макаром штучного магнітного поля чи відновлення природного, яке колись було в Марса, заселення мікроорганізмами здатними виробляти кисень, озеленення планети і її готовність приймати людей без скафандрів.

Є варіанти тераформування й інших тіл сонячної системи. Наприклад Меркурія чи супутників Юпітера або Сатурна. Та реалізація таких проектів видається малоймовірною через відсутність конкретної вигоди від втілення їх у життя. Сьогодні впевнено можна сказати тільки одне — на своєму віку ми не побачимо яблуневих садів на Марсі чи тропіків на Венері. Процес регулювання умов на інших планетах триватиме не одну сотню років від етапу до етапу, не кажучи вже про відсутність на сьогоднішній час технологій, які б дозволили без особливих затрат розпочати хоча б підготовчі роботи для цього процесу. Тож доля людства на найближчі роки — боротьба виключно за земні ресурси, але будівництво далекоглядних планів та пошук шляхів їх реалізації є невід’ємним рушієм прогресу, який дозволяє нам рухатись вперед і дає непогані шанси на виживання.