Знаєте, я ще в тому віці, коли думають про смерть. Життя все ще тільки попереду і хоч вже жалкуєш про деякі упущені моменти та зроблені дурниці, щоб наробити більше різних дурниць часу, в теорії, достатньо. Проте люди думають про смерть в різному віці і ці думки, якщо не засмучують нас, то принаймні є своєрідним стимулом щось робити, бо треба встигнути до... лишити після себе згадку.... завести потомство, щоб продовжити рід і щоб було кому склянку води на старості принести.
Написати цей пост мене надихнула розмова з подругою. «Я хочу щоб мене спалили» — впевнено заявила вона, коли розмова завела нас до теми життя і смерті. І ось це «хочу» є майже в кожної людини. Всі бояться померти, всі зрештою помруть, проте окрім страху відкинути капці багатьох переслідує нав’язливе бажання якось організувати долю того, що залишиться від нас. Я маю на увазі мертвого шматка м’яса, яке перед тим було живим організмом, дихало, кохало, думало і роздавало безглузді вказівки з приводу поховання чи навіть відкладало гроші на це. Хтось хоче бути похований в конкретному місці, поруч із кимось, комусь релігійні переконання забороняють бути кремованим, а дехто прагне розвіяти свій прах над якимось місцем. І жоден із них, пардон нас, не матиме шансів перевірити чи вірно виконали його останнє розпорядження. В цьому і є найбільша іронія. Те, що нас так інстинктивно лякає, тобто смерть, прийшовши за нами, позбавляє нас всіх турбот, обов’язків і бажань. Тут вже не важливо чи вірите ви в загробне життя. Суть в тому, що життя земне скінчилося. І хоч у мене теж добре розвинені інстинкти самозбереження і я, буває, з тривогою вдивляюсь в той момент, коли доведеться перетворитися на згаданий вже шматок мертвого м’яса, мені абсолютно байдуже в якому вигляді знайдуть моє тіло, чи буде хтось зі мною на момент смерті і що з цим тілом зроблять після неї. Можуть спалити, а можуть і на органи розібрати, якщо в цьому буде така потреба. До речі, упереджене ставлення до донорства в нашій країні теж мене немало дивує. Якщо комусь допоможе печінка, серце чи легені мертвого — то віддайте цій людині. Мертвому вони вже не потрібні, а хворий проживе довше. Тож загалом я не проти, щоб всіх нас автоматично зробили донорами, як це є в деяких країнах. Ну а вже в догоду релігійним переконанням можна буде відмовитись від розбирання на запчастини, якщо так сильно віриться, що вони знадобляться на тому світі.
Цим постом я не хочу змушувати вас відмовлятися від того, в що ви вірите. Просто менше переймайтесь тим, що буде, коли кінець настане. Оскільки це вже будуть не ваші проблеми. Краще зосередьтесь на тому, що потрібно робити за життя. І живіть довго, бо ви цього варті.