Ой... День минає надзвичайно ненасичено. Роботи нема. Тобто не геть нема, а просто на роботі вчепитися особливо нічого. От і подумалось чом би не порозмірковувати на тему голо-босості українського народу, який під гнітом нестерпного всього докладаючи неймовірних зусиль вишиковується в черги за новими iPhone чи б'є рекорди з покупки автомобілів. Добре, айфончики і машинки це не та річ, яка може віддзеркалити фінансове самопочуття народних мас. А як щодо торгових центрів? Чи кафешок або ресторанчиків, які в моєму любому Львові завжди повні наче сміттєві баки десь нетрях спального району? Туристи кажете? А в кіно, заповнюючи зали по 100 грн за квиток теж туристи ходять? Чи може квитки на найближчий концерт Океану Ельзи туристи вигрібають? Хоча туди можуть і туристи. Так чи інакше я поки не помітив, щоб народ відбирав хліб в голубів чи купував в аптеках по півтаблетки, як то в стані наркотичного сну мариться пропагандонам із-за поребрика. Але погоджусь, що ситуація є різна і комусь може не вистачати грошей на елементарні потреби. Проте такі люди були завжди і певне збільшення їх кількості в кризовий, а тим більше військовий час, цілком вписується в реалії. То що ж робити, якщо грошей взагалі нема, а новий телефончик хочеться і плювати на нестерпні тарифи, бо їх компенсувала субсидія? Питання складне, проте відповідь проста як дошка. Йти на роботу або йти на роботу, де більше платять. Справа в тому, що Україна таки починає виходити із кризи і економіка пішла (хоч і поволі) та вгору, тож перш ніж плакатись, що і роботи геть нема, затримайтесь на хвилинку і почитайте кілька рядків далі. Бо далі мова буде йти якраз про роботу, якої ніде нема, звісно.

Життя — це дуже хитра штука. Воно непомітно може нести нас вгору, проте, коли настає час опускати на грішну землю — часто б'є об неї зі всієї дурі і навколо настає раптом якась жопа. Я тут про що думаю. Є в мене одна теорія: в країні, де все погано і навколо суцільна зрада, а народ воює з голубами за крихти хліба, будь-яка робота має бути на вагу золота. Наприклад в 2013 я шукав будь-яку роботу і це мені ледь вдалося. Проте на дворі не стабільний 2013, а кризовий 2017 і що я бачу? А я заходжу в Facebook і бачу рекламу робочих місць.

Проглядаю стрічку новин і бачу інфу про будівництво нового заводу. Чергового заводу. Навіть ролик для YouTube зняли

І такої фігні повно. Вперше на моїй пам'яті роботодавці влаштовують промоакції аби заманити до себе працівників. Вмикаю радіо, а там Fujikura рекламується, сідаю в автобус, і там теж як не Fujikura то Bader. Виходжу з дому, а в мене на дверях

Я знаю, що там працювати треба немало і що платять там від 5000 до 7000 тисяч на місяць. А ще я знаю, що за ці гроші реально відносно комфортно прожити і якщо вже геть роботи нема — то вперед крутити дроти на Фуджікуру чи шити чохли на Бадері. Варіанти є, і повторюсь: якщо у нас все так погано — то чому до цих компаній черги не стоять з охочих за їжу працювати. Чи може наша Галя балувана і 7000 їй вже не гроші? Так, це не є щось надзвичайне, але для низькокваліфікованої праці — сам раз. Хочеш більше — шукай варіанти, друже. І, схоже, що ці варіанти таки знаходять. Бо чим інакше пояснити колосальний попит на житло у Львові чи забудову міста, якої я не пам'ятаю за всі 11 років, що тут живу? Не інакше як зубожінням.