Krzysztof Sagan | 21-03-2015 | radiopolska.pl

"Від самого ранку падав лапатий сніг, який м'якою, пухнастою ковдрою покрив дахи будинків і вулиці міста. Весь Львів наче вирядився у білу сукню, наче молода дівчина на свої урочисті заручини з радіо" - так день початку мовлення львівського радіо згадував не місцевий поет, але пізніше диктор радіостанції Чеслав Гальський. На ці "заручини" місто Лева чекало доволі довго, аж до 15 січня 1930 року. Це п'ять років по початку варшавських тестів Польського Радіотехнічного Товариства, три роки по Познані і Кракову та два роки по Катовіцах і Вільнюсі. Які причини такого очікування? Привід був доволі прозаїчний і відомий на сьогодні — відсутність частоти. Прийнятий в 1925 році план зобов'язував Польське Радіо запустити радіостанції великої потужності у Варшаві, станції малої потужності в Кракові, а також запуск у містах вказаних Генеральною Дирекцією Пошти і Телеграфів станцій, коли число абонентів зростатиме більш як на 20 тисяч. Вже два роки по тому реалізувати такий план виявилася неможливо — Вашингтонська конференція, регулюючи порядок радіомовлення в світі, визначила для використання в Європі всього лише сім довгохвильових частот та двісті середньо хвильових, і не виділила Польщі необхідного частотного ресурсу. Два роки по тому в дію було введено план прийнятий Празькою конференцією. Згідно нього Польща отримала одну довгохвильову частоту і чотири частоти в діапазоні середніх хвиль від 300 до 550 метрів, а також три частоти, для малопотужних станцій і станцій середньої потужності, довжиною від 200 до 300 метрів. Це рішення відкрило дорогу львівському радіомовленню...

...але це був лише початок. Паралельно розпочалися підготовчі роботи, пов'язані з будівництвом передавального комплексу, пошуки приміщення для студії, редакційного персоналу, але над усе — пошуки джерел фінансування всього проекту. 20 вересня 1929 року директор Польського Радіо Сигизмунд Хамєц підписав в Лондоні угоду з фірмою Marconi про позики на розвиток польського радіомовлення. Фірма Marconi надала передавач львівській станції і підготувала десять тисяч комплектів для радіоприйому, які складалися з сучасного детекторного приймача в міцному металевому корпусі, детектора, пари навушників і антени. Ціна одного такого комплекту становила 44 злоті, що дорівнювало вартості понад 40 кілограмів цукру, неповної тонни вугілля чи чотирьох чоловічих сорочок.

Тим часом затягувалися переговори Польського Радіо з міською адміністрацією щодо виділення землі під зведення антенних щогл в оптимальному місці (найкраще на пагорбі поблизу електростанції), де відведення ділянки площею двадцять тисяч квадратних метрів не заважало б розвитку міста. Щоб львів'яни не мусили довше чекати на гучний і чіткий голос зі своїх приймачів, яких на той час в місті було зареєстровано майже 2500, радійники вдалися до компромісного рішення з введення в дію тимчасового передавача на території Східних Торгів по вулиці Понінського (сьогодні частина вулиці Івана Франка). Його будівництво розпочалося в грудні 1929 року. Радіо розмістилося в невеликому павільйоні у вигляді величезної карафи (графіну), зовсім поруч з центральним павільйоном торгів. Павільйон такої конструкції збудували на зламі двадцятих і тридцятих років для лікерогорілчаної фірми Бачевського. Всередині обраного павільйону знаходилося приміщення з необхідним обладнанням, а також імпровізована студія. "Відсутність світлосигналів, кольорових ламп для сповіщення про включення мікрофону, компенсувалося легким стуком в тонку "пруську" стінку кімнатки диктора" — згадував Чеслав Гальський. По-іншому, з технічної точки зору, на це приміщення дивився редактор познаньського "Тижня радіо": "Апаратура станції є стандартним серійним комплексом фірми "Marconi", так званого типу "Q". [...] До складу входить передавач разом з антеною і заземленням. Студії поки що не має, проте тимчасово для зачитування оголошень і відтворення з грамплатівок пристосована кімнатка біля апаратурного залу, де знаходяться мікрофони і підсилювачі". Далі із статті можна дізнатися, що для живлення ламп передавача служив перетворювач з потужністю генератора 2,75 КВт, що генератор працював з чужим збудженням за допомогою малого генератора на 120 Вт, і що повний струм споживання становив 84 ампери. Згаданими були також елементи, що входили, до складу апаратного комплексу: випрямляч малої потужності, випрямляч великої потужності, допоміжний генератор, головний генератор і модулятор. Монтаж обладнання тривав від 2 до 10 січня і останнього дня в 23:35 було здійснено пробну програму, яку ретранслювали з Кракова. П'ятьма днями пізніше відбувся урочистий початок мовлення радіостанції.

Спочатку, враховуючи згадані локальні умови, ефір львівського радіо наповнювався здебільшого ретрансляцією програм з Варшави і Кракова. Та це жодним чином на впливало на пануючий в місті ентузіазм стосовно запуску місцевої радіостанції. Вже в лютому число абонентів у Львові сягнуло майже 3,5 тисяч приймачів, а місяцем пізніше — 7,5 тисяч. В день вибуху війни це число становило близько 45 тисяч точок, що робило Львів найбільш радіофікованим містом в Польщі. Всупереч цьому на шпальтах преси з інших міст не бракувало дрібних докорів на адресу львівського радіомовлення. У березні 1930 року "Тиждень Радіо" писав: "Кожен львів'янин почувається скривдженим, що не чує нічого свого і змушений, часто-густо, в перервах між передачами, що ретранслюються з інших станцій, слухати приватні розмови, типу - "Салюсю! То Ти? Це Моріс. - Відізвися Салюсю!", - які через індукцію в телефонних мережах потрапляють на передавач, а звідти вже до вух львів'янина".

Для розміщення радіостанції, тобто місця, де знаходилася студія і редакційні приміщення, було вибрано будинок в центрі міста по вулиці Баторія 6 (Князя Романа). В побудованій у 1912 році будівлі раніше містився Банк Польської Землі, а потім Дворянська кав’ярня "облаштована — як було сказано в рекламі — за варшавським зразком, із мармуровими, вишукано обладнаними, добре вентильованими і обігрітими залами", а також з "найкращою кавою у Львові", та холодними морозивом і кремами влітку". Радіо зайняло антресоль, де розмістилося три студії, звукорежисерська кабіна, офіси дирекції і програмного відділу, а також поверх, на якому знаходилися інспектори контролю. Так розташування приміщень згадував Чеслав Гальський: "З головної кімнати, зайнятої адміністрацією, касою, полицями з книжками і платівками, вузький коридор вправо вів до студій. Через перші двері ліворуч входили до "малої" лекційної студії, в якій стояв стіл з трохи похиленою дошкою як в пюпітрі [...]. Праворуч від столу запалювалися маленькі лампочки: червона і зелена, сигналізували "увага" і "мікрофон працює - прошу читати". Під стіною стояло піаніно Bechstein і декілька стільців. Другі двері з коридору вели до [...] дикторської [...]. У студії диктора стояв робочий стіл з широким вирізом попереду, в якому можна було поставити зручний стілець з поручнями [...]. Праворуч, навпроти обличчя стояв мікрофон, а збоку в дошці було кілька випуклих кнопок. [...] Прямо по коридору був вхід до "великої" студії, в якій стояв чудовий рояль Blüthner і піаніно Bechstein [...] мікрофон був встановлений в ніші з довгими шторами, також там було багато стільців. За подвійним віконним склом звукорежисерської працювали техніки і механіки". Редактор "Тижня Радіо" в черговий раз застосував тут інший погляд на справу - "В студії встановлено мікрофон "Marconi" типу Reisz, а в звукорежисерській — 3-ламповий підсилювач". І хоч налагоджувальні роботи тривали до 5 березня, офіційне відкриття відбулося вже 13 лютого 1930 року.

Остаточно передавальний центр вирішено було будувати не на Персенківці, як планувалося спочаку, а неподалік від тимчасового передавача, на території Східних Торгів, за адресою Понінського 12. Побудована Польським Радіо будівля знаходилася позаду підковоподібного центрального павільйону. Зовсім поруч височіла одна з радіовеж. Другу вежу звели біля південного крила центрального павільйону. Про хід будівництва своєчасно інформувала преса з усієї Польщі. В кінці березня 1930 року "Тиждень Радіо" писав: "Плани будівництва радіовеж та приміщення радіоцентру вже готові, і воно розпочнеться найближчими днями, після завершення оформлення через магістрат м. Львова справи оренди землі під станцію". Трьома тижнями пізніше та ж газета повідомляла: "Львів вже приступає до будівництва 16-ти кіловатної радіостанції. Польське Радіо вже уклало угоду про оренду землі під майбутню станцію. Від імені Польського Радіо уклав її директор Менджецький, який був у нас для організації львівської радіостанції. У зв'язку із укладенням угоди оренди, розпочато демонтаж одного крила павільйону Східних Торгів, на місці якого повинна вирости одна з антенних веж. Елементи веж вже доставлені на місце будівництва". Наступні звістки "Тиждень Радіо" опублікував в кінці липня 1930 року: "Львівські радійники із задоволенням спостерігають за швидким темпом будівництва радіостанції на території Східних Торгів. На даний час вже завершено зведення першої вежі, яка складається з 19 секцій загальною висотою 76 метрів. [...]. Будівництво другої вежі наближається до кінця. Будівля радіоцентру вже стоїть вже під дахом і спішно доводиться до ладу всередині. Обладнання для нової станції вже в дорозі і після доставки розпочнеться його монтування. У другій половині вересня розпочнуться пробні передачі, які будуть тривати до середини жовтня. В кінці жовтня цю, першу на південно-східних теренах Речі Посполитої, радіостанцію буде відкрито". Але роботи тривали і в кінці жовтня 1930 року. "Gazeta Lwowska" писала так: "Будівництво нової, 16-ти кіловатної львівської радіостанції на майдані Східних Торгів ще не закінченно. Двоповерхова будівля, призначена для розміщення радіоцентру, вже повністю завершена. Тепер триває монтаж апаратури під керівництвом англійського інж. Петерсона, що діє від імені фірми Marconis Vireles Telegraph Comp. Ltd. [мабуть Marconi Wireless Telegraph Co. Ltd. - KS]. Апаратура міститься у великому залі на першому поверсі. Хоча складно точно встановити термін введення в дію нової радіостанції, однак за теперішнього прогресу робіт можна припустити, що монтаж апаратури закінчиться впродовж 2-3 тижнів. Потім настануть тести, які триватимуть близько місяця. Наступного тижня на вежах висотою 76 м буде змонтовано антену. До тієї антени підключать теперішньою двохкіловатну станцію, що значно збільшить її дальність". Перша пробна програма нової станції вийшла в ефір 23 грудня 1930 року. Початково трансляція здійснювалася з потужністю 9 КВт, на повну потужність передавач запрацював лише 7 лютого 1931 року. Трьома днями пізніше відбулося офіційне відкриття об'єкту. У вересні 1936 року потужність збільшили до 50 КВт.

Першим директором львівського радіо був інженер Вітольд Скацігіно (Witold Scazighino). В управлінні радіо допомагав йому програмний директор Юліуш Петрі і музичний редактор Адам Солтис, який водночас був директором консерваторії. Керівником передавальної станції став інженер Юзеф Мінський, а звукорежисером — Вітольд Корецький. Трохи більше ніж через рік було проведено реорганізацію в результаті якої директором став Юліуш Петрі. Його попередник Вітольд Скацігіно був призначений адміністративним директором, а музичним редакторм став учень Адама Солтиса - Георгій Колачковський. Додатково ввели посади літературного редактора, її зайняв Людовик Бойчук, і редактора служби інформації, яким став Фадей Фаб’янськй. Акомпаніатором радіостанції, її композитором і диригентом оркестру залишився Фадей Серединський. Пізнішим програмним директором радіостанції був також Віктор Будзинський, творець "Веселої Львівської Хвилі".

Першими львівськими програмами, які з'явилися на Radio Lwów були музика з грамплатівок, враховуючи початкову відсутність професійного студійного обладнання, і — "Різноманітності". В останній диктор у формі жартів або цікавих розповідей заохочував до придбання тих чи інших товарів і послуг. В квітні 1930 року, в середу і суботні вечори з'явилися трансляції легкої музики з приміщення ресторану Bagateli у Львові. Були також передачі з відповідями на листи слухачів. На питання, які стосувалися програмного наповнення відповідав головний директор в "Програмній Скриньці", а на питання, щодо одержання і експлуатації приймачів — технічний директор в "Технічній Скриньці". Пишучи про програми не можливо не згадати про ксьондза Михаля Ренкаса, "радійного пароха", який ініціював акцію "Радіо - хворим". Ведучи програми для перебуваючих в лікарнях він посприяв в значній ступені їх радіофікації. У 1939 році встановлені там приймачі служили декільком тисячам хворих, які могли слухати богослужіння і надихаючі розмови. Спираючись на львівський досвід, схожі акції провели пізніше Італія і Бразилія. Радіо Львів була єдиною радіостанцією в міжвоєнній Польщі, котра транслювала богослужіння латинського, вірменського і грецького обрядів.

23 жовтня 1932 року в ефірі вперше з'явилася "Весела Львівська Неділя". Задум Віктора Будзиньського був простий - зняти з ефіру всі програми, які ретранслюються з Варшави, ну може за винятком інформаційного блоку, і замість них дати "потужну ін’єкцію гумору, що викликає не тільки короткочасну посмішку, але грунтовне покращення настрою [...] вміщене у близько семигодинній передачі" - згадував Чеслав Гальський. Сам Будзиньський говорив: "Простим трудягам потрібно дати якнайбільшу дозу оптимізму і погоди, адже їх єдиним днем відпочинку є лише неділя". Програма виходила раз в місяць. Тільки два перших випуски транслювалися в місцевому ефірі, подальші, на вимогу Варшави, — вже в загальнопольському. Після восьми випусків формат було дещо змінено. 16 липня 1933 року народилася передача-феномен "Весела Львівська Хвиля". Як писав Чеслав Гальський, у півгодинну програму, яка виходила щонеділі, входили "часті розмови з кам'яними левами перед Ратушею, веселий радійний щоденник, пісні сентиментального або жартівливого характеру, ну і обов’язкова участь Щепка і Тонька, які не втрачаючи життєвої веселості, додавали ще більше гумору у своїх діалогах, в яких дуже часто звучала суспільна нота". Щотижня у будинках мільйонів слухачів гостювали одні і ті ж голоси Апрікосенканза і Унтенбаума, радника Стоньця чи Влади Маєвської. А популярність передачі була справді величезна: о 21:00 порожніли вулиці, розважальні заклади, кав'ярні, кінотеатри і театри. Відомим був також випадок припинення на час перебігу передачі спіритичного сеансу, в якому викликали дух Адама Міцкевича. До сьогодні залишилося небагато слідів по тих програмах — звукозаписів практично немає, а більшість сценаріїв зникли. Збереглися опублікованими в 1934 році кільканадцять діалогів Щепка і Тонька, а також поодинокі тексти друковані в газетах. Лише на початку дев'яностих років минулого сторіччя денне світло побачили сценарії 24 передач, які датуються між 28 жовтня 1934 і 28 квітня 1935 року. У вересні 1939 року, коли загарбники усували все польське з будівлі по вулиці Баторія 6, книгу з текстами і нотами знайшов і врятував львів'янин Мар'ян Гоцький. Діалоги, в яких часто висвітлювалася реальність, не подобалися владі. В історію увійшов невдалий скетч, де зображали інтерв'ю з голландською коровою, який вийшов в ефір в день, коли в Криниці приймала гостей голландська принцеса Юліана з чоловіком Бернардом. Передача викликала дипломатичний скандал, що закінчився усуненням з посади директора Radio Lwów і зняттям з ефіру передачі. "Львівська Хвиля в кайданах", "За наказом Варшави ВЛХ зникає з ефіру", "Гнобительство вільного слова" - це лише деякі із заголовків, тодішньої преси не тільки у Львові, але також в Кракові, Вільнюсі і Варшаві. Проте влада капітулювала і "Весела Львівська Хвиля" повернулася на в ефір. Однак піддана цензурі передача не викликала вже такого ентузіазму ні в творців, ні в слухачів. В 1937 році колектив вирішив відмовитися від такого формату. 2 січня 1938 року з'явилася ще наступниця львівської традиції - передача "Tajoj". Незважаючи на те, що творці були ті ж самі і збереженими були деякі елементи "Веселої Львівської Хвилі", це все таки було вже не те.

У підсумку можна сказати, що львівська радіостанція стала другою після варшавської. Сталося так не тільки завдяки самим програмам, але людям, які її творили. "Ця мішанина характерів, темпераментів, поглядів, і навіть особистих вад дала у результаті амальгаму, яка викликала спочатку цікавість, а потім загальне визнання, подив і захоплення" - згадував Чеслав Гальський. В планах було ще будівництво нового приміщення для радіо по вулиці Мохнацького (Драгоманова). Територію Польське Радіо купило в 1938 році і будівництво повинно було розпочатися в 1940. Але не встигли, раніше прийшов вересень 1939 року... Від перших днів війни тривали нальоти, котрі дестабілізували життя міста. Багато працівників радіомовлення вирішили тоді залишитися в студії радіостанції, інші працювали з евакуйованих радіостанцій Кракова чи Варшави. 11 вересня у Львові також розпочалася евакуація. Першою виїхала група "Веселої Львівської Хвилі", днем пізніше решта пра/articles/translatesцівників радіостанції з директором. Коли добралися до Станіслава (Івано-Франківськ) виявилося, що місто ще не зазнало нападів і радіо потрібно знову ввести в дію. Мовлення тривало до 16 вересня, потім радіо замовкло в результаті нальотів. Цього самого дня тиша в ефірі настала також в Барановичах і Вільнюсі. Пізніше працювала вже тільки Варшава II.

Коли фронт пройшов через Львів, а саме місто було включеним до УРСР, що була залежна від Радянського Союзу, на Баторія 6... повернулося радіо. Цього разу українське. З перервою від 1941 року до 1944 воно перебуває там і до цього дня. Програми Львівського Радіо транслюються протягом приблизно трьох годин щодня, в рамках включень на загальнонаціональній Першій Програмі Українського радіо. Цікавою подробицею є факт, що на логотипі радіо знаходяться два леви, аналогічні тим, котрі є на фасаді будівлі радіостанції, а також дата 1930. Окрім будівлі на сьогоднішній вулиці Князя Романа 6, у Львові важко знайти які-небудь сліди по тому радіо. Після війни територія Східних Торгів протягом декількох років використовувалася для навчань радянської армії. У 1956 році збережені павільйони активно пристосуватися до потреб землеробських і промислових виставок, організовуваних за зразком Виставок Досягнень Народного Господарства в Москві і Києві. Кільканадцять років пізніше перебудований у вигляді підкови центральний павільйон згорів через недотримання заходів безпеки під час підготовок до виставки демонструючої досягнення Львівської області. Будівля не була відбудована, а на її місці виник майдан. Там, де до війни стояв "графін" Бачевського, ще перед пожежею знаходилася велика клумба. Сьогодні центральним пунктом майдану є пам'ятник, на честь сто десятої річниці футболу у Львові. Після антенних башт і будівлі радіоцентру станції не залишилося і найменших слідів. У цьому місці варто згадати, що 29 жовтня 1992 року народилося нове Polskie Radio Lwów, що посилалося на довоєнні традиції. Зараз воно виходить в ефір протягом трьох годин щотижнево на хвилі приватного Радіо Незалежність, але це вже тема на іншу радійну, львівську адресу...

Література: Czesław Halski „Polskie Radio Lwów”, Maria Jarosiewiczówna „Nasz Lwów”, Mieczysław Bucik i Bernard Waleński „Wesoła Lwowska Fala”, Gazeta Lwowska, Tydzień Radjowy, „Radioinformator” від 1939 року.Подяки для пана Ігоря зі Львова за неоціненну допомогу в підготовці статті.