Колись у мене була традиція - по приїзді в нове місто, обов’язково заблукати, та ще й так, що навіть карта, якщо така була в наявності, не відразу могла дати мені відповідь, де я і куди рухатися далі. Тоді на виручку приходило правило "язик до Києва доведе" і місцеві, зазвичай, охоче пояснювали куди йти. Останнім часом таких пригод за собою не спостерігав. Підозрюю, що виною є GPS-навігатор вмонтований в телефон. І хоч в Тернополі мені не доводилося ним користуватися, але по одному маршруту всевидяче супутникове око глобального позиціонування мене таки супроводжувало.

Ну от і все, настала осінь. Поступово забудуться теплі сонячні дні, по п’ятах ходить депресія... Ні, не все! Давно вже не вважаю осінь депресивною порою року. Особливо вересень, коли природа постає перед нами у дивовижній красі, а тепла, з відтінком легкої прохолоди, погода створює чудові умови для недалекої мандрівки. Свої осінні мандри я розпочав з Тернополя, обласного центру на Західній Україні, про який Брати Гадюкіни колись влучно заспівали "Файне місто Тернопіль". І таки файне! Є міста, куди вже неодноразово приїжджав, наче все бачив, а повернутися хочеться знову і знову. Думаю багато хто погодиться зі мною, що саме до таких міст належить Тернопіль. Мені подобається приїжджати туди, гуляти його вулицями чи по набережній озера, подобається той настрій, який навіюють ці прогулянки...