Вже зовсім скоро на цьому місці виросте непрохідний бар'єр, який майже на півстоліття розділить єдину націю. Але про це трохи згодом

Державний кордон — річ, про непорушність якої не заявляє хіба що геть лінива держава. Іноді кордон ще називають священним. Проте історія показує, що мабуть немає більш тимчасової штуки, ніж постійність державних кордонів. Навіть в нашу епоху непорушності повоєнного поділу світу, ми можемо з ходу навести як мінімум кілька прикладів відмінності політичних карт в залежності від точки зору тієї чи іншої держави на "непорушні" кордони.
Прикордонні суперечки та все, що пов'язано із зміною усталених кордонів, — тема багата і дуже цікава, тому маю надію повертатися до неї ще не один раз. У цьому ж пості хочу розповісти вам про кордони, які колись були, яких вже немає і про існування яких пам'ятають сьогодні далеко не всі, навіть якщо й щодня перетинають лінію колишнього державного кордону.

Кордон на Сахаліні


Японський прикордонник на російсько-японському кордоні (Wikipedia)

Так сталося, що Сахалін був історично треба відразу двом імперіям: Російській і Японській. Якийсь час вони володіли ним спільно, але зрештою у 1875 році росіяни повністю виміняли у японців Сахалін на всі Курильські острови.
Все би може так і лишалося, якби у 1904 році Росія і Японія не вв'язалися у війну, де Японія добряче так наваляла росіянам і всім народам імперії, які взяли участь у цьому конфлікті. Існують різні погляди на те чи могла Російська імперія воювати далі і наскільки їй то було треба, але факт залишається фактом — японці відмудохали збірну Російської імперії і відвоювали таким чином трохи життєвого простору для себе. Серед іншого росіяни поступилися південною частиною острова Сахалін. Так у повністю острівної Японії з'явився сухопутний кордон довжиною 131 км.


На своїй частині острова японці утворили префектуру Карафуто, яка з 1920 року мала статус зовнішньої японської території, а 1 квітня 1943 року, у зв'язку з успіхами в інтеграції, перестала вважатися колонією і була включена в склад Японії, як внутрішня земля. Та перш ніж освоювати Карафуто, слід було визначити де саме пролягає кордон. На відміну від того, як це часто буває, на Сахаліні не було природніх орієнтирів по яких могли б провести лінію кордону. Острів розділили навпіл по 50-й паралелі, тобто по уявній лінії на карті, яку ще слід було провести по землі. Спільна японо-російська комісія працювала з 1906 по 1908 рік, витрачаючи немало часу на виміри, прорубування просіки, прокладання шляхів непрохідною тундрою, уточнення, знову вирубування просіки і знову уточнення. Результатом праці стало встановлення прикордонних стовпів по всій лінії кордону. Серед них, у місцях, де проводилися астрономічні виміри, встановили бетонні стовпи, які попереджали про кордон японською мовою з японського боку і російською з російського.
Успіхи Японії в освоєні Сахаліну були настільки великими, що після 1945 року, коли СРСР анексував цю територію, — з колишньої префектури Карафуто довелося виселяти близько 400 тисяч японців. Це не рахуючи завезених туди у якості робочої сили корейців, яких Японія відмовилася визнавати своїми громадянами.

Внутрішній німецький кордон

Як бачите на прикладі Сахаліну, ідея ділити щось навпіл по якійсь паралелі вперше прийшла людям в голови зовсім не в Кореї. Але на відміну від Кореї через поділ острова Сахалін жодна з націй не опинилася розділеною непрохідним кордоном. Ту ж Корею, колишню японську колонію, поділили навпіл тимчасово після Другої Світової війни. Ніхто тоді не думав, що це може бути поганою ідеєю. Між СРСР і США з Великою Британією був мир, дружба, жвачка і як переможці у цій війні вони спільно окупували вчорашніх агресорів і спільно мали б визначити долю повоєнного світу. Зокрема визначити нові кордони в Європі. Німеччина втратила не тільки все що навоз'єднував Гітлер, але і позбулася значних своїх довоєнних територій на користь Польщі та Радянського Союзу. Сама ж країна була розділена на зони окупації союзниками. Як і в Кореї, передбачалося, що цей поділ буде тимчасовим, поки не вирішать майбутній устрій колишнього європейського агресора.
Що сталося насправді — вам відомо. На довгі 45 років Німеччина опинилася розділена на дві, по-суті, ворожі країни, а по німецьких землях проліг кордон. Спочатку невидимий, пізніше там з'явилися військові, згодом його маркували, а вже на початку 1960-х перейти нелегально цю межу було практично неможливо. Легально, до речі, теж. Внітрішньо-німецький кордон був одним з найбільш захищених кордонів у світі, поступаючих хіба 38-й паралелі у згаданій вже Кореї.
Проте, якщо демаркаційна лінія між двома Кореями повністю закрита і перетнути її шансів практично немає (тому корейці з Півночі тікають на Південь через Китай), то кордон між НДР і ФРН ніколи не був 100% на замку. По-перше, там були повітряні, автомобільні, залізничні та річкові коридори для доступу у Західний Берлін, оточений навколо мабуть найвідомішою у світі стіною. Також НДР, хай і не без бюрократичних перепон, але дозволяла транзит через свою територію громадянам третіх країн. Був дозволений і туризм. Хоч поїхати туристом у НДР було мабуть не сильно легше, ніж зараз поїхати туристом в КНДР. Можливо, але ну його нафіг. Своїх громадян Східна Німеччина випускала закордон неохоче. Пов'язано це було в першу чергу із тими причинами через які кордон фізично був непрохідним: у перші роки, коли межа між двома Німеччинами була ледь не прозорою — населення масово тікало на Захід, не бажаючи залишатися в соціалістичному раю. Якби все продовжувалося такими темпами — східні німці зіштовхнулись би з не слабеньким дефіцитом робочої сили. Тому багато років з НДР у ФРН випускали переважно пенсіонерів. Ці, якщо б і не вернулися — то було б тільки легше.
А що Західна Німеччина в цей час? Західні німці взагалі не дивилися на цей кордон як на кордон і фортифікаційні роботи на ньому не проводили? А нащо, якщо комуняки все зробили самі? Та якщо серйозно, у ФРН внутрішній кордон розглядали як демаркаційну лінію між власне Німеччиною і радянською зоною окупації. Всіх німців, які жили на цій території ФРН вважала своїми громадянами, а вздовж лінії кордону були розміщені знаки, де на фоні німецького прапора був напис: "Німеччина не закінчується тут! Там також батьківщина!"

 

Стежте за Нотатником в соціальних мережах Facebook та Twitter щоб не пропустити жодних оновлень