Світлана Тихановська — лідер білоруської опозиції, дала розгорнуте інтерв'ю порталу Сьогодні, в якому розповіла про поточну ситуацію з протестами в Білорусі, а також про своє бачення перспективи цих протестів. Не стану переповідати саме інтерв'ю, але дозволю собі звернути увагу на кілька моментів.

Вже скоро минає рік від президентських виборів в Білорусі, наслідком яких стали небачені раніше в країні протести і відповідно неочікуване підняття градусу репресій з боку режиму. Олександр Лукашенко, самопроголошений президент Білорусі, у відповідь на протести по максимуму закрутив гайки і відпускати не збирається. Якщо до нас і долинають якісь новини від північних сусідів — то мова йде про чергові обшуки, затримання, вироки. Також режимом Лукашенко було припинено роботу великих опозиційних ЗМІ таких як TUT.BY та Наша Ніва. Чи чуєте ви зараз щось про протести? Навпаки. Виглядає так, ніби білоруси, які не змогли покинути країну, — принишкли, а режим відловлює тих, хто не встиг вчасно заховатися або втекти. Тихановська ж стверджує, що хоч масові протести і вдалося придушити — протестний рух триває. Зокрема пані Світлана говорить про те, що люди виходять на локальні акції протесту, вивішують прапори і поширюють самвидав.

Допустимо. Я вірю у самвидав і вивішування прапорів. Ночами. За відкриту демонстрацію біло-червоно-білого прапора в Республіці Білорусь зараз є всі шанси заночувати з розбитою головою десь КПЗ. Але таємно вивішувати чи малювати таку символіку можуть і впевнений, що малюють. Якось малоймовірною, в поточних реаліях, видається організація "локальних протестів", але може це я не все про Білорусь знаю. Так як події в країні потроху зникають з інформаційної повістки світових та українських ЗМІ. Чи можна таким підпільним протестом повалити Лукашенко? Навряд. Підготувати грунт для нових протестів, коли режим достатньо ослабне — так, але побороти його зараз неможливо. Світлана Тихановська теж сподівається на ослаблення режиму Лукашенка і активно просуває тему посилення санкційного тиску на Білорусь. На її думку режим — не нескінченний. Безперечно. Олександр Лукашенко вічно жити не зможе.

Але санкції посилювати треба, бо покарання для Лукашенка за його "творчість" повинно бути. Хоча ефективність цих санкцій в короткостроковій перспективі дуже сумнівна. Особливо, коли обкладений з усіх боків диктатор стрибає в російські обійми. Росіяни ж, в свою чергу, охоче заявляють про беззаперечну підтримку Лукашенко, бо чим більш токсичним для світу буде його режим — тим легше у нього виторгувати необхідні умови здачі Білорусі. І, на відміну від Тихановської, я вважаю, що мова йде саме про поглинання залишків білоруської державності росією. Адже чим сильніше його заганятимуть в глухий кут, тим охочіше Олександр Лукашенко погодиться продати тіло, душу і саму Білорусь. Особливо враховуючи, що підвалини для такого поглинання він сам же заклав колись давно у вигляді так званої Союзної Держави.

Тож, на жаль, я не сильно розділяю оптимізм Тихановської що такого поглинання не станеться. Також трохи сумніваюся, що для всіх білорусів незалежність країни — найвища цінність, як про це говорить пані Світлана. На акції протесту минулого року виходили представники різних течій у білоруському суспільстві. Ми чули заяви з боку білоруських протестувальників, що вони не "майдауни" і нема чого порівнювати те, що відбувається у них з українською Революцією Гідності. Ми бачили як спецпризначенці крутили здорового мужика одягненого в футболку "рожден в СССР". Були там як білоруські націоналісти, яких критична меншість, так і щира вата, котра роками живе в російському культурному просторі. Всім їм просто набрид Лукашенко. Скільком із них справді потрібна Білорусь — питання, відповідь на яке може здивувати не тільки Тихановську але і мене.

Як відомо — Світлана Тихановська у політиці людина випадкова. Лідером опозиції її зробив той же ж Лукашенко, кинувши за ґрати її чоловіка. Особу Сергія Тихановского, зокрема його можливий незаконний візит в Крим, обговорювати зараз вже немає сенсу. Про нього я згадав лише щоб підвести думку до того, що й сама Світлана з першого разу не змогла відповісти на питання чий Крим. Тільки через кілька місяців вона змогла вичавити із себе, що Крим — український. Але вважала при цьому, що росія не вчинила жодного злочину проти України. Злочин, за словами Тихановської, вчинили люди, і ці абстрактні люди повинні бути покарані судом. Зрозуміло, що вчорашня домогоподарка, на яку раптом звалилася відповідальна роль лідера опозиції, не могла, та може й не сильно хотіла розбиратися у всіх тонкощах політики. Зокрема й міжнародної. Про недосвідченість і певну наївність не тільки Тихановської, але й її команди промовисто говорять і щирі спроби налагодити діалог з росією. Можливо саме надіями на російську підтримку можна пояснити намагання ухилитися від відповіді на пряме питання про Крим. Але за майже рік, що минув з часу білоруських виборів у лідерки опозиції досі немає розуміння, що ж таке сучасна росія. Вона щиро дивується, що всі старання її команди налагодити діалог з російською владою залишилися без відповіді. "Так наче там глуха стіна" — каже Світлана.

Ну це ми з вами знаємо, що росіяни вміють вдавати що їх там нема, коли відчувають себе господарями ситуації. І саме так вони себе сьогодні й почувають. А тут ще й самопроголошений білоруський президент зробив Кремлю королівський подарунок, посадивши примусово літак із Романом Протасевичем. В Москві не бачать, що у опозиції є шанси прийти до влади в осяжному майбутньому. А якщо й бачать — то розглядають це виключно як загрозу своїм інтересам. Благо можна руками Лукашенко всіх порозганяти чи посадити. В поточній ситуації Кремлю нецікаві недосвідчені білоруські опозиціонери і їх наївні надії на підтримку з Москви. Можливо одного дня це зрозуміє і білоруська опозиція та білоруське суспільство.

Насправді мене зараз не дивує ні недосвідченість, ні наївність білоруської опозиції. Ні беззубість білоруських протестів. За 26 років свого правління Лукашенко знищив будь-яку реальну опозицію в країні. Йому вдалося майже повністю знищити національну самосвідомість білорусів. В цих обставинах я не бачу причин насміхатися із несміливих та місцями недолугих, на наш з вами погляд, спроб білоруського народу сказати своє "Ні" диктатору. Особливо враховуючи, що свої перші кроки білоруси роблять під в рази сильнішим пресингом, ніж був у нас, загартованих численними протестами, та роками життя в вільному суспільстві. Тому не дивно, що вони програють. Але не розцініть це як заклик з мого боку дати білоруському народу ще трохи часу. Це всього лиш констатація факту, що цінний час білорусами було упущено у ніби то спокійні і ситі роки, протягом яких нищилася білоруська ідентичність. Тож висновки для білоруської опозиції у мене невтішні. Та й для нас такий стан справ в сусідній країні не несе нічого доброго.

 

*Тези, висловлені в рамках цієї рубрики, є виключно особистою думкою автора і не відображають жодної офіційної позиції