istanbul

Це буде пост про враження...
... І вражень цих залишилось багато.

Мої знання про Стамбул можна розділити на період "До" і "Після" приїзду в місто. Не скажу, що я сильно збагатився фактами; хоч мені і вдалося відкрити багато нового про історію цього міста на межі двох континентів — мова все ж про ті самі враження. Різні. Часто неоднозначні. Але найголовніше — неочікувані. Саме про них я сьогодні спробую розповісти.

istanbul

Чи можу я назвати себе досвідченим туристом вже трохи намотавшись Європою? Складне питання, адже новий досвід приходить із кожною новою поїздкою, додаючи щось нове до тієї картини світу, яку я формую для себе шляхом мандрів. В цьому аспекті подорож у Стамбул була для мене абсолютно новим досвідом, адже у ній вдалося поєднати стільки оцих "вперше", що на якусь мить могло здатися наче це я тільки-от вперше вирушив за поріг рідного дому у відкритий світ. І якоюсь мірою так воно є. Я вперше їхав так далеко на південь, вперше у мусульманську країну. Моя нога вперше ступала за межі Європи, у розумінні не стільки географічному, скільки в культурному і ментальному; у цьому і був напевно найбільший розрив шаблону від цієї подорожі. Також я вперше відвідував таке велике місто... І... ще це була моя перша закордонна мандрівка у якій я був не сам.

Як в'їхати?

Станом на квітень 2021 року Туреччина була одним з небагатьох доступних напрямків для туристів з купи країн світу. Воротами в країну та місто для нас став новий, відкритий у 2018 році аеропорт İstanbul Havalimanı, розташований у європейській частині Стамбула. Тут почалися враження, тут же почали руйнуватися шаблони.

Аеропорт

istanbul

Новий аеропорт Стамбула не просто великий, у нього замашка стати найбільшим аеропортом у світі із можливістю приймати до 200 мільйонів пасажирів на рік. І це значно перевищує населення навіть такого мегаполіса як Стамбул. Але для нас аеропорт став місцем де ми вперше зіштовхнулися із турецькою владою у вигляді митної та прикордонної служби. Ретельно підготувавши результати ПЛР-тестів та обов'язкові на той час для в'їзду в країну HES-коди, ми виявили, що турецьких прикордонників цікавлять лише наші паспорти. Та й то не дуже. Попросили опустити маску, порівняли із фото в паспорті і лашкаво прошимо до Туреччини. Стоп. А для кого я проходив всі ці неприємні процедури? Оплачував терміновість та переклад результатів тесту на англійську? Що навіть не глянете? Ну може краєм ока? А HES-код? Що теж ні?
Хм... Навіть від такої лайт-диктатури як Туреччина я очікував прискіпливішого ставлення з боку місцевих силових структур. Тут треба визнати, що HES-код нам таки став у пригоді майже відразу, коли ми намагалися сісти на автобус в місто, але до того моменту про наявність цих документів, а також ПЛР-тестів, у нас поцікавився лише представник авіакомпанії на стійці реєстрації у Львові.

Ви не підкажете як придбати???

istanbul

Отже HES-код — це спеціальний персональний номер, який використовується турецькою владою щоб трекати переміщення громадян і те як вони розносять відому всім заразу. В першу чергу це стосується транспорту, але в кафе теж спитати можуть. Отримати цей код можна смскою, але тільки на турецький номер, або зареєструвавшись на спеціальній сторінці Міністерства Охорони Здоров'я Туреччини та поінформувавши таким чином турецьку владу про своє прибуття в країну.
На практиці це означає, що навіть в автобусі без цього коду проїхати майже не реально. Принаймні у Стамбулі, практично весь громадський транспорт оплачується за допомогою електронного квитка Istanbul Kart, покупка якого стала нашою першою метою після проходження паспортного контролю.
Купити Istanbul Kart для себе ми змогли відразу ж в аеропорту, але з цим виникли певні труднощі. Зокрема мені так і не вдалося перевести термінал продажу на англійську мову, скільки б я не тиснув на відповідний прапорець. На допомогу прийшов якийсь місцевий хлопчина, який ні слова не міг сказати англійською, але наче нас розумів і допоміг придбати дві картки. Далі ці картки треба було з'єднати із HES-кодами на спеціальній сторінці в інтернеті, яка чомусь вперто відкривалася турецькою, через що мені так і не вдалося зрозуміти наскільки успішно я провів процедуру реєстрації. Але перша посадка в автобус, після того як вдалося знайти звідки ж він відправляється — підтвердила успішність зв'язки HES-кодів з електронними квитками.

Місто людей

istanbul

Людей в Стамбулі багато. Але водночас всі ці люди розкидані на великій території. Можливо саме тому не створювався ефект скупчення. Так як тусувалися ми здебільшого в туристичній частині — то з місцевими було легко: вони були ввічливі, привітні, часто намагалися щось продати. Говорили англійською так і... російською. Часто щиро дивувалися, що російською не говоримо ми.
До речі, про російську. Слід відзначити високу дисциплінованість місцевого населення в плані носіння масок. В транспорті і навіть на вулиці місцевий люд як правило слухняно носив маски. Винятки з цього звісно були, але в основному, якщо людина, яка не носить маску чи носить її неправильно, відкривала рот — то з цього рота зазвичай звучала російська мова. Росіян на той час в Стамбулі було багато і це було дуже помітно. Навіть в нашій англомовній групі на Free Walking Tour більшість були росіянами.
Щодо англійської мови — то з нею не виникало проблем саме в туристичних точках. А от навіть на набережній Босфору, на азійському березі, нам було вже складно знайти когось хто б міг підказати в який бік сідати на метро. Хоч зрештою порозумілися і з цим.

Місто котів

Тварин на вулицях міста дуже багато і в основному це коти. Вони скрізь і вони непогано вгодовані. Як говорила нам наш гід із згаданого вже Free Walking Tour місцеві платять щось типу податку, який йде на утримання безпритульних трварин. Тому живеться всій цій котячій братій у місті дуже навіть не зле. Коти звиклі до людей і охоче йдуть до рук. Що не кажіть — котячий рай.

Місто поліції

istanbul

В 2016 році в Туреччині відбулася спроба військового перевороту. Ну або імітація такої спроби. Тим не менш після цього в країні стали поступово закручуватися гайки, а Ердоган із церемоніального лідера перетворився у такого собі диктатора-початківця. Або султана-початківця. З того часу вулиці Стамбула заполонила поліція. При чому не просто патрульні, а поліцейські озброєні автоматами. І вони реально скрізь. Було б дивно запитувати чи є у реальна потреба у такій кількості поліції на вулицях. З того, що міг бачити я — вони нікого не чіпають, не займаються перевіркою документів чи ще там чогось, а просто нудьгують на вулиці. Я не помилково проілюстрував цей розділ знімком із рекламою Ердогана, оскільки рулить всім цим оркестром саме він — президент Раджеп Таїп Ердоган. Добре це чи погано — вирішувати не нам з вами. Мені авторитаризм, у будь-якій його формі, не подобався ніколи.

Місто краєвидів

Стамбул розкинувся на багатьох пагорбах і хай постійні підйоми ускладнюють пересування — з їх вершин часто відкриваються неймовірної краси панорами на місто, Босфор і Золотий Ріг. Про вдале географічне розташування Константинополя, а тепер Стамбула ви можете чути і читати не раз. І тут йдеться не тільки про вигоду з економічної чи оборонної точки зору, мова також і про надзвичайно мальовничий куточок з багатою природою та чудовим кліматом. От саме всю цю красу ви можете споглядати на власні очі з Вежі Галата, з дворика мечеті Сулейманія і з вершин, здається, безлічі інших пагорбів. Тому не сумнівайтесь — розім'яти ноги в Стамбулі вам доведеться добряче.

Місто машин

istanbul

"Здається нас зараз переїдуть" — не покидала мене думка кожного разу, як тільки ми намагалися перейти дорогу на світлофорі, або якщо поруч проносився черговий мопед чи мотоцикл. Якщо вище я писав, що вперше покинув Європу саме у культурному і ментальному розумінні — то в першу чергу мав на увазі той хаос, який твориться на дорогах Стамбула. Ну чи принаймні моє сприйняття місцевої культури дорожнього руху у перший день.
Я не можу сказати, що турецькі водії їдуть як хочуть завжди. Завжди — ні, але часто — саме так. Автомобілі, якщо можуть, — ігнорують пішохідні світлофори, мопеди і мотоцикли ганяють тротуарами, а їх водії ще невдоволено сигналять пішоходам з вимогою розійтися. І ті розходяться. Все це накладається на вузькі, а моментами дуже вузькі тротуари в старому місті, і в сумі викликає здивування: як тут хтось взагалі може ходити в навушниках? Але ходять, і вже на третій чи четвертий день я починав відчувати в собі готовність до чогось подібного.
Стамбульські пішоходи, раз я про них вже згадав, — теж  не подарунок для водіїв, бо й самі часто ігнорують пішохідні переходи чи сигнали світлофорів. Ми були свідками, як на людній вулиці натовп неперервним потоком йшов через дорогу в обидва боки на червоне світло, поки з припаркованої недалеко машини поліції щось грізно не прокричали у мегафон. Тоді все припинилося. Тому, повірте мені, з точки зору культури на дорогах, Львів — це ще цілком собі Європа

Місто мечетей

istanbul

Туреччина — світська держава. Це означає, що в країні немає офіційної релігії, а все релігійне життя відокремлене від держави. Разом з тим майже все населення Туреччини — мусульмани. Це накладає свій відбиток як на культуру так і на життя турків. І це неможливо непомітити, коли приїжджаєш туди. В Стамбулі — понад 3000 мечетей. Від маленьких до дуже великих. Від перетворених на мечеті ще візантійських церков — до сучасних просторих храмів. Ви постійно будете звертати увагу на мінарети мечетей, а заклики муедзинів до молитви, через таку велику кількість мечетей, будуть змішуватися і наповнювати весь простір навколо дивовижною какофонією звуків. Тому незважаючи на світський статус країни — сховатися від релігійного життя в Туреччині, а особливо в Стамбулі, буде непросто. Та й вам, як туристу, не потрібно цього робити. Навпаки, я заохочую вас відвідувати мечеті, які у час між молитвами відкриті для всіх бажаючих. Обов'язково сходіть в Храм Святої Софії, який нещодавно із музею знову став мечеттю. Відвідайте мечеть Сулейманія, де знаходиться саркофаг із тілом Роксолани. Звісно не упустіть можливості зайти в Блакитну мечеть — одну з найбільших і найгарніших в Стамбулі. Також моя особиста рекомендація — мечеть Ортакей на березі Босфору. На відміну від більшості мечетей міста — цей храм ХІХ століття дуже світлий, що створює відчуття простору і якогось додаткового комфорту всередині.

istanbul


Не хочу говорити про релігійне життя турецького суспільства, не будучи в цьому експертом. В Стамбулі ви побачите людей як в традиційному мусульманському одязі так і тих, хто віддає перевагу звичному нам західному стилю. Це стосується і чоловіків, але здебільшого жінок і дуже часто залежить від рівня релігійності окремо взятої сім'ї. Наш гід пояснювала нам, що в ісламі, принаймі так як його трактують у Туреччині, немає вимоги щоб жінки закривали обличчя чи покривали голову. Єдина вимога — груди (у значенні всієї грудної клітки) мають бути прикритими. Тому носити одяг із глибоким декольте жінкам все ж не можна, але футболки і джинси — без проблем. Також, за її словами, такий одяг як паранджа чи чадра — більш притаманний народам у яких він був ще до прийняття ісламу. Мені складно додати щось від себе у цьому питанні, але погодьтесь — Туреччина — це яскравий приклад того, що іслам має людське і сучасне обличчя. Стосується це як і прав жінок, так і ролі релігії у суспільному житті загалом.

Місто солодощів

Тут нічого довго розписувати. Просто беріть і куштуйте. Баклава (вона ж пахлава), лукум і ще купа всього від чого розбігаються очі і порожніє гаманець, бо солодощі в Стамбулі доволі таки дорогі. Але воно того варто

І про спекулянтів

Як і будь-якій популярній серед туристів точок світу — тобі намагатимуться щось продати дорожче, запропонувати неіснуючу знижку, витягнути гаманець чи ще якось обдурити. Стамбул тут не унікальний, тож нема чого забивати на обережнівсть. Але тут я б хотів зачепити тему обміну валют. Чому саме на цій темі? Нещодавно в Facebook мені потрапила на очі сльозлива історія, про американського бізнесмена українського походження, який приземлився в аеропорту не то Києва не то Львова і був дуже обурений, що долари там купували по курсу значно нижчому, ніж ринковий. "На що ж ми розраховуємо — обурювався герой — якщо вже з порога починаємо обманювати наших гостей". Звісно пост набрав купу лайків і поширень, бо люди люблять, коли лають клятих комерсантів, які дурять чесний народ. Я не буду розповідати тут багато про практику комісії, яку широко використовують обмінники в Європі чи про те як велика мережа банкоматів мімікрує в залежності від того іноземна чи місцева картка у банкомат вставлена. Про обмін валюти в Празі взагалі можна окремий історію розказати, але за цим я поки відправлю вас на YouTube-канал Honest Guide, а сам повернуся до стамбульських обмінників.
По прильоті ми не стали навіть намагатися обміняти валюту в аеропорту, з цим все було очевидно. Зрештою у нас було трохи наміняних у Львові лір, які дозволили добратися до міста. Далі далеко від центру ми поміняли якусь частину доларів по курсу 8.13 за долар. Цього вистачило на кілька днів, крім того майже скрізь можна було платити карткою. Коли потреба у валюті постала знову — на нас чекала цікава прогулянка від центру міста, там де розташований Grand Bazaar до моста через Золотий Ріг. Починалася вона від 7.75 за долар, поступово на табло обмінників з'являвся курс 7.80, 7.85, 7.90. Десь на третьому кілометрі і на курсі 8.01 вирішено було зупинитися та поміняти врешті ті гроші. Як виявилося потім — це було дещо поспішне рішення, бо буквально за рогом ще один обмінник запропонував курс 8.11. Хто зна, може десь на околицях і по 9 виторгували б. Мораль цієї історії така: валюта — це товар, ціну на яку формує попит. В умовах вільного ринку і конкуренції можна спостерігати як підвищення так і зниження ціни в залежності від того наскільки затребуваним є даний товар. Можна спостерігати і дуже невигідну ціну, але прийнятну в умовах високого попиту. Якщо тобі потрібні умовні гривні, а у мене вони є на продаж — це виключно моє право по якій ціні тобі їх запропонувати. Твоє ж право погодитися на цю ціну або відхилити пропозицію шукаючи вигідніший курс. Це не схвалення з мого боку таких спроб заробити на туристах. Це просто констатація того факту, що так працює цей світ

Замість висновків

istanbul

Стамбул для мене — це не просто чегова точка на карті. Це точка, з якої (я сподіваюся) почався мій шлях до відкриття нового світу. Світу за межами Європи, який через новизну відчуттів видається незвичним, цікавим і екзотичним.